«Золота» квітка соняшник

Ця рослина, здавалось би, завжди була в Україні. Настільки природний вигляд має вона чи то на будь-якому сільському городі, чи пишаючись біля хати, чи гордо вивищуючись понад парканом. А що вже казати про безмежні золоті поля під блакитним небом! Так, мова – про соняшник. Багато хто вважає, що саме наша країна є його батьківщиною, але насправді це не так.

Батьківщина соняшника – долина Міссісіпі – сучасні штати Арканзас і Теннесі у США. Згодом він перекочував до Мексики, мешканці якої зацікавилися рослиною насамперед як великою красивою квіткою, яка стала для них священною рослиною, символом бога сонця, влади, оберегом правителів. Утім, індіанці також використовували рослину і в суто практичних цілях – їли насіння, перемелювали його на борошно і пекли коржі, застосували як ліки, виробляли фарбу. Не пізніше 1510 року іспанці привезли соняшник до Європи. Рослину висадили в ботанічному саду Мадрида як декоративну, а звідти вона поширилась садами та парками всієї Європи. «Сонячною» називали її голландці, англійці, італійці та французи.

Вважається, що українці вперше «познайомилися» з соняшником за часів гетьмана Кирила Розумовського у середині XVIII ст. разом із пірамідальною тополею – рослини завезли в Україну як декоративні. Проте, ще у «Травнику» («Zielnik») обсягом 1500 сторінок видатного польського ботаніка Шимона Сиреніуса (S. Syrennius), датованому 1613 р., є свідчення про вирощування соняшника на території сучасної України. Отже, середина XVIII ст. чи навіть початок XVII – не так і давно ця «сонячна квітка» оселилась на нашій землі. 

Тривалий час соняшник сіяли для окраси осель біля тинів, хат. Він став символом українського села. Згодом, на початку XIX століття, його почали потроху вирощувати на городах для одержання насіння як ласощів і для відгодівлі домашньої птиці. Відтоді й почалася масова народна селекція соняшника для одержання великонасінних форм. Упродовж 30–40 років XIX століття насіння використовували лише для лузання. У результаті систематичного добору спочатку були одержані сорти гризового, а потім і олійного соняшника.

Поступово рослина, схожа на сонце, заполонила горόди і поля України. Попервах соняшник був поширений на півдні України та в придніпровських степах, бо сприяли цьому родючі грунти і теплий клімат. Буйний розвиток цієї культури почався з XX ст. Наразі відомо 54 види соняшнику. Сьогодні Україна займає друге місце за вирощуванням соняшникового насіння у світі. А в нашій державі перед веде Дніпропетровська область, яка часто лідирує за обсягами виробництва соняшнику та у виробництві соняшникової олії. Тут знаходиться понад 10 % усіх національних посівних площ цієї культури, що становить понад третину сільськогосподарських площ області.

Сучасне суспільство використовує рослину у різних галузях. Насіння соняшника – у кондитерській та хлібобулочній промисловості; на його основі створюють фурфурол, ацетон, метиловий спирт. Олію – для харчування і виготовлення маргарину, стеарину, мила, лаків, фарб, лінолеуму. Попіл із соняшнику містить до 36 % калію і до 4 % фосфору, тому є цінним місцевим добривом. Соняшникова макуха – поживний концентрований корм для тварин. Соняшник вирощують також як силосну культуру. Висівають його і в сумісних посівах з кормовими культурами – кормовими бобами, горохом тощо. Це також добрий медонос. Зі стебел отримують пряжу, виготовляють валізи, картон; із квіток роблять витяжку, що замінює хінін, яку вживають при малярії та грипі; висушена серцевина соняшника горить, як селітра. І, звісно, використовують як декоративну квітку. 

Володіє рослина і лікарськими властивостями, про які наші предки знали ще здавна. Відвар із листя соняшника вживали при захворюваннях на бронхіальну астму, жовтяницю, малярію, грип, кольки. Відвар також є чудовим сечогінним засобом. На початкових стадіях невралгічних хвороб рекомендується приймати спиртовий настій листя або насіння соняшника. Олія застосовується як засіб лікування захворювань кишковика. А ще препарати з соняшника можна використовувати як загальнозміцнюючі та профілактичні засоби, при порушеному обміні речовин тощо. 

Ця рослина давно стала символом української землі. Люди вірили в магічні властивості соняшника і навіть називали квіткою одкровення. Вважалося, якщо на ніч під подушку покласти квітку соняшника, то можна побачити пророче видіння. За народним повір’ям, ця рослина вміє розвіювати негативну енергію, тому її саджали коло хат. В українських домівках вишивали соняшники на рушниках і одязі, малювали їх, прикрашали ними паркани. Соняшник це – не тільки символ Сонця, сяйва і краси – це знак процвітання. Соняшник – неодмінна прикмета сільських городів. І в той же час – це рідкісне, осяйне диво природи, незвичайний феномен рослинного світу. «Стоїть гарний, як соняшник у цвіту», – кажуть у народі. Золоточубий соняшник – це не тільки предмет нашого постійного зачудування навколишнім світом, це неповторний і прекрасний символ України.

Жовтий колір соняшника є символом віри в найкраще, поваги та радості. У геральдиці квітка стала символом багатства, єдності й миру, адже його стигле насіння міцно об’єднанне між собою у єдине коло. Тому зображення соняха є на гербах і прапорах колишніх Новомосковського, Юр’ївського, Васильківського, Широківського районів, нинішніх Дніпровського й Павлоградського, сіл Велика Костромка, Слов'я́нка й інших Дніпропетровської області. 

Навколо «сонячної квітки» складено багато легенд, переказів, повір’їв. Є така легенда і в нашому краї. 

Соняшник. Легенда Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Як на світі нас ще не було, то сонце сходило на землю зі своїми дочками. Вдень вони жили на землі, а ввечері йшли спочивати на небо. Якось веселилися вони в гаю, як стало сонце сідати, почали збиратися додому. Коли дочки були вже далеко від гаю, то найменша згадала, що забула свій віночок і вернулася, та його там уже не було. 

Побачила вона недалеко під березою гарного парубка зі своїм віночком. Він обійняв дочку сонця і забалакав до неї солодкими словами. Цілував її, обіцяв кохати все життя так, що їй буде з ним краще ніж у батька-сонця. Дівчина погодилася жити на землі, де співає соловейко, цвіте черемха, є кохання. Сонце кликало дочку додому, сердилося, казало, що на землі їй буде тяжко жити. Але дівчина зосталась з коханим.

Почалося для неї земне буденне життя. Чоловік більше робив, ніж говорив своїй гарній дружині ніжні слова, а бувало що зовсім забував про неї. Вона казала, що мало бачить його, сумує за ним, що він, мабуть, розлюбив її. А він відповідав, що земні люди люблять інакше, бо бачать щастя в любові, котра єднається з радістю у праці.

Красуня ще більше засумувала за батьком, за зірками-сестричками. Забула про свою гордість і попросилася знову до батькового царства. Але сонце не могло забрати до себе дочку, яка вже вросла в землю, воно тільки скропило її своїми слізьми. Від того красуня стала квіткою, що тужила весь час за батьківщиною, завжди повертаючи голівку до сонця. Назвали її соняшником.

За іншою легендою, з Дніпра викинуло на берег русалку, яка, здивована яскравим світлом, немов зачарована, спостерігала за золотою кулею на небі. І не помітила, як почала змінюватися – її хвіст глибоко занурився у пісок, а луска почала перетворюватися на листя. Так вона і стала соняшником.

Можливо, через сакральне значення ця рослина перейшла і в мистецтво. Соняшнику присвятили кращі свої картини відомі художники: Ван Гог, Клод Моне, Поль Гоген, Егон Шиле, Густав Клімт. Серед місцевих творців хочеться згадати Тетяну Гарькаву, сім’ю Жежерів, Івана Коваленка, Марину Кондурову.

Поети також не обійшли стороною цей образ. Іван Драч присвятив вірші соняшнику, навіть назвав на його честь збірку. Анатолій Богач з сел. Васильківка написав вірш «Соняхове диво».

Ростислав Маменко написав вірш «Золотавий сонях»:

Олександр Тараненко написав вірш «Соняшниковий мед»:

А ось які поетичні образи соняшника в Олеся Завгороднього:

Отакий він, наш рідний український соняшник.

Титульне фото Ірини Голуб